Ліс. Звичайний день. Буденне життя лісових
тваринок.
Йде їжачок. Зморений. На спині несе грибочки...
Ї ж а ч о к: Я
трудився, я втомився,
Ось грибочки на
голках,
Не бажаю я
ділитись,
Хто б у мене не
прохав.
А під кущиком
ожини
Приховав
смачненький груз –
Там і яблучка,
ліщина –
Та не з ким не
поділюсь!
А в т о р:Між березами стрункими
Приховалася нора.
В тій норі лисичка
з лисом
Хитро-мудро
прожива.
Л и с:Йдімо, лисонько, по дрова -
Будеш в купку їх
складать.
Л и с и ч к а: Ой
не можу, ой не буду,
Мені й лапки не
піднять.
Зранку почуваюсь
кволо,
Тільки встану –
упаду,
Отже, братику, по
дрова
Я з тобою не
піду.
А в т о р: Ось
така була хитрунка,
Уникала всякий
труд,
І раділа, коли
звірі
На роботу не
беруть.
Ще лисичка так
уміла:
Л и с и ч к а: Я
голодна і слабка…
Тиждень цілий я
не їла,
Дайте щось на
язика…
А в т о р: Під
дубочком, близь калини
Проживало
зайченя.
Як виходить поміж
звірів,
Тільки й мови – Я
та Я!
З а й ч и к: Дуже
добре бути мною!
Я такий на цілий
світ!
Кличу я себе
героєм,
Найспритніший між
усіх!
В мене самі довгі
вушка,
Шубка гарна і
м’яка,
А який у мене
хвостик –
Правда ж, ліпшого
нема?
А в т о р: У барлозіпід травою
Байдикує «Товстий
бік» -
Так ведмедя між
собою
Прозивають вся і
всі.
В е д м і д ь:«Я не хочу уставати,
Хоч роботи не
боюсь …
Мед не хочу
здобувати
І без ягід
обійдусь»
А в т о р: Захропів ведмідь в барлозі,
Носа лапою закрив.
Тут
сорока-білобока
Щось приховує
з-під крил.
С о р о к а: Це
гриби – вони лежали!
Може в них
господар є.
Я летіла і
забрала –
То виходить – вже моє!
Тільки їжачок
щось грізно
Вслід покрикував
мені,
Якщо це його - то
пізно,
Вже у мене під
крильми!
А в т о р: Від крадійки все ховали:
І горіхи, і
зерно,
Ягоди, ну все що
мали –
Зникнуть все
умить могло.
Всі плітки збирає
білка,
Назива свій дуб
постом,
Стрибає на гілку
з гілки,
Пишним вертячи
хвостом.
Б і л к а:Їжачок гриби додому
Цілий день крізь
хащі ніс,
Що не дасть він
їх нікому –
Зразу попередив
ліс.
А сорока все
забрала
В бідолашного
умить!
Я все бачила! Я
знаю!
Треба злодійку
зловить!
І лисиця не хворіє -
Вчора стрибала у
степ.
У ведмедя є
надія,
Що хтось їсти
принесе.
І зайчисько не
найшвидший,
Хай дізнаються
усі –
Як побачив вовка,
бідний,
Так від страху і
присів.
Сходьтесь, звірі,
сходьтесь, любі,
Я про кожного
скажу,
Хто де піде, хто,
де буде –
Навіть напрям
покажу!
Л и с: «Ах ти, хитра, ох, ти хвора,
Я тобі ось
покажу!
На – сокиру, ген
– по дрова!
Я тобі ще
побрешу!»
З а г а л ь н и
йг а л а сз в і р і в:
(д оз а й ч и к а)
Ой, хвалько!
Вухастий, сірий,
Ти ж великий
боягуз!
Ти смішиш усіх
навколо,
Як твердиш, що
«не боюсь!»
(д ос о р о к и )
Ну сорока, що ти
скажеш?
Поверни, що вже
взяла!
Є у кожного
пропажа,
Якщо поруч ти
була!
(д ов е д м і д я)
Лежобокий, товстобокий!
Ти ж, як трутень,
цілий рік
Не схилився до
роботи
І запасів не
зберіг.
Будеш потім
заглядати
Ти по вікнам на
столи…
А самому
назбирати
Їжі не було коли?
(д ої ж а ч к а)
О, Їжаче!
Пригости нас!
Дай сухий
боровичок!
Знаєм, жадібніший
самий
В цьому лісі ї ж
а ч о к !!!
(д об і л к и)
Білка! Білка! Ти
пліткуєш,
Зводиш сварку між
всіма!
Ти на бійку
провокуєш
І тікаєш геть
сама!
А в т о р:Почали усі кричати,
Крильми-лапами
махать,
Шишки, жолуді
кидати,
Хто – у бій, а
хто - тікать
Звірі кожен
деньсварились…
Невдоволені усим!
Не могли
порозумітись,
Жити як не знали
їм!
Та почув про їхнє
лихо
Лісу мешканець –
лісник,
Він рослинний
знатний лікар,
Знахар, добрий
чарівник.
Розумів він голос
кожний
І дерев, тварин,
птахів,
Стало серденьку
тривожно,
Коли здалеку
узрів
Галас звірів.
Добре чутно,
Що той гомін – не
з добра.
Зараз мабуть,
бідним, скрутно,
Їм допомогти
пора.
І пішов… Вузькой
стежиной
Не доводилось
блукать,
До вечірньої
години
Він дістався до
звірят.
Л і с н и к: «Добрий
вечір!Чи не добрий?
Чую, сваритесь давно!
Я лісник. До вас
йшов довго,
Аби мирно тут було.
Відчуваю серцем
лихо.
Тож прийшов
допомогти.
Попрошу,
поводьтесь тихо.
А в т о р: І
бесіду став вести: (галас стих, і звірята почали уважно слухати)
Знав він певно,
хто в чім винний,
Та не вказував на
них.
Кожен розумів
провини,
Відчували, де чий
гріх .
Л і с н и к: Бути
жадібним – погано!
Розсудіть тепер
самі –
Коли їсти геть не
стане,
Чи захочете тоді,
Аби щедро
пригостили
Чимсь смачненьким
друзі вас,
Щоб останнє
розділили
У скрутний
голодний час.
Хитрувати – це не
добре,
І обманювати теж.
Уявіть, як
відсьогодні
Вас обдурюють без
меж.
Справді, буде
неприємно…
Не говорячи про те,
Коли труд ваш був
даремним –
Все одно хтось
розкраде.
І хвалитися не
можна,
Бо не знаєте про
те,
Що спритніший
бути може,
З ким рівняєте
себе.
Лінощі гоніть подалі
-
Їсти сон не
принесе,
Раджу працювать
надалі,
Взимку щоб було
усе!
Як же соромно,
негарно
Пліткувати про
усіх,
Чи хотіли б, щоб
за вами
Сміх і осуд йшов
услід.
Друзі милі! Ваші
біди
Поведінка
принесла…
Мабуть ви вже
зрозуміли,
Звідки сварок
стільки, зла?
Тиша. Кожен схилив голову і почав розуміти власну провину.
А в т о р: Так…
Замислились тваринки.
Дійсно, цей
лісник правий!
Ясно стало –
поведінка
Призвела до
ворожби!
Винуватці
червоніли…
І забулися
сварки.
С о р о к а:
Попросити я б хотіла –
Їжачок, мене
прости!
Це твої гриби, я
знаю,
Красти більш не
стану я!
Ї ж а ч о к: Залюбки
тебе прощаю,
На, ось грушка –
це твоя! (до сороки подає гостинець)
Пригощаю всіх
грибами –
В мене в нірці є
запас.
Добре, коли лад
між нами,
Коли дружба є у
нас!!! (радіє
їжачок, підстрибує, роздає друзям грибочки, яблучка)
Л и с и ч к а:
Вибачайте мене, милі!
Я – хитрила,
зізнаюсь,
Відтепер, все
зрозуміла -
неодмінно я
змінюсь!
Йти по дрова? –
безперечно
Працювати я піду!
Л и с: Де ще я
таку сестричку
Щиру й лагідну
знайду! (обіймає
лисичку)
З а й ч и к:
Друзі, я – не найспритніший!
Я всього завжди
боюсь.
Є прудкіші,
сміливіші –
Перед лісом
зізнаюсь! (засоромився
зайчик і схилив голівку донизу)
В е д м і д ь: І
до чого мені спати,
Боки м’яти, коли
час
Мед, малинку
готувати
Як зимовий свій
запас.
Б і л к а:В лісі
винна я найбільше –
Всіх до сварки я
звела!
Назавжди свій
пост залишу,
Де до цього я
була!
Мене зовсім не
хвилює,
Хто і де сьогодні
був…
Хочу, кожен, щоб
усюди,
Про мої плітки
забув!(вийшла
білочка до натовпу простягла до кожного лапку)
А в т о р: Ліс
засяяв від усмішок!
Посміхався і
лісник!
Він біду велику
знищив –
Справу зроблено!
…і зник.
Звірі дійсно
примирились,
Стали іншими.
Авжеж!
Вони повністю
змінились!
Ліс за них радів
без меж!
Шелестіли
голки-листя,
Наче йшли в танок
вони!
Все навколо
веселиться!
Зацвірінькали птахи!
Лісника усі
забули…
Незабули лиш
одне:
Треба ставитись
до других,
Як до себе… От і
все!
Звірятка раділи. Вони готові були повністю змінитися, аби надалі жити мирно
та дружно. Всі обіймаються, пожимають один одному лапки (крила). Стають у коло
і починають кружляти, співаючи веселу пісеньку («Пісеньку звіряток»)
