Дмитрик і Саня проводили зиму –
Як «на пероні», хустинки в руках,
Тільки поплакати їм не хотілось,
«Ну вже нарешті» - було на вустах.
Тільки-но зникла остання сніжинка,
З сумом останній мороз відлетів,
Діти в кишені поклали хустинки,
В хату зайшли, посідали за стіл.
«Слухай, Сашко», - пропонує товариш,
Думати треба, як весну стрічать».
«Згоден я, Дмитрику, тільки от знаєш,
Варто було б голосніше кричать!
Може весна не дивилась новини,
Хто їй сказав, що зими вже нема?
Як довелось нам проводити зиму,
Так і весну закликати теж нам!»
Санька озвучив розумну ідею,
Дмитрик підтримав, добавив своє:
«Треба прибрати подвір’я, алею,
Їсти позносити, в кого що є;
Кульки надуємо, хутко розвісимо
На деревцятах і кущиках теж,
Зустріч святкову чеканну обіцяну
Організуємо!» - раді без меж…
Санька мітлою мете попід хатою,
Дмитрик готує фотоапарат,
Друзів згукали (доволі багато їх),
Наче відбудеться пишний парад.
Все. Посідали. Чекають на весну всі.
Хліб - на рушник, а на хлібові - сіль.
Довго чекали… Поки день за обрій сів…
Спати пора… Та ніхто не схотів.
День вже наступний йде. Дітки чекають ще…
Другий чекають… Весни ще нема.
Та не вдали, що надворі тепліше вже,
Квіти розкрились. Невже це весна?
Трави зелені крізь землю пробилися,
А на деревах з’явились бруньки.
Ще через кілька днів пташки злетілися,
Їх зустрічали ледь здуті кульки.
Як же так тихо і як непомітно так
Дітки у двір запустили весну?
Як не побачили, як не помітили,
Все те пробуджене сонцем від сну?
Шкода, не вийшло зустріти по-справжньому,
Так, як хотіли хлоп’ята малі.
Є чим тепер їм зайнятися кожному,
Вистачить праці усім навесні!!!
