Марія
І. к у п л.
Я зустрів тебе, як крапав сірий дощ…дощ рясний
Розливалися по вікнам сльози неба…
Чарував мене спокійний загадковий погляд твій,
Я очей не міг своїх звести від тебе
П р и с п і в:
Сірий дощ, а я палаю
І від холоду тремчу,
Хто з нас зробить крок – не знаю,
Час зворотний я лічу.
І, здається, що назавжди
Втрачу заповітну мрію…
Чується крізь шум дощу
Голос ніжний – «Я Марія».
ІІ к у п л.
Сонця дотик, і скінчився сірий дощ…дощ рясний -
Перший і останній раз тебе я бачив…
Бережу у грудях погляд, ніжний голос тихий твій,
В серці глибоко лишилась зустріч наша.
П р и с п і в:
Сірий дощ, а я палаю -
Пам’ятаю, як тепер,
Хто з нас зробить крок – не знаю,
Біль пронизує мене.
І, здається, що назавжди
Втратив заповітну мрію…
Вже ніколи не почую
Голос ніжний – «Я Марія».
ІІІ к у п л.
Я малюю на папері образ твій олівцем…
Підпишу портрет так просто «Це - Марія»
У щоденнику боюся закінчити словом «Все»,
Бо тебе зустріти ще живе надія.
П р и с п і в:
Сірий дощ, а я палаю
І від холоду тремчу,
Хто з нас зробить крок – не знаю,
Час зворотний я лічу.
І, здається, що назавжди
Втратив заповітну мрію…
Вже ніколи не почую
Голос ніжний "Я Марія"...
Дівчина зі сну
І. к у п л.
Дівчина зі сну
В пам’яті моїй лишилась.
Дівчина зі сну
Досі бачу очі сині…
Як тебе знайти?
Світ би весь пройшов ногами…
Чи існуєш ти?
Чом з’являєшся зі снами?..
П р и с п і в:
Може
Доля ти моя! Тільки я
Можу
Віднайти тебе, серденько моє…
Сонце!
Покажи мені, підкажи…
«Сон це» -
Тільки не кажи…Не кажи,
Що це – сон.
ІІ к у п л.
Дівчина зі сну -
Щира посмішка дитини.
Дівчина зі сну,
Доторкнутись я повинен
До життя твого,
Лиш дозволь тебе зустріти.
Запитать кого,
Куди йти, летіти біти?!!
П р и с п і в т о й ж е
ІІІ к у п л.
Дівчина зі сну,
Серце моє полонила.
Дівчина зі сну,
Чом з’являтись припинила?
Чом ти не прийшла?
У безсонні тихо плачу,
Відчува душа –
Завтра дівчину побачу!
П р и с п і в:
Може
Доля ти моя! Тільки я
Можу
Віднайти тебе, серденько моє!
Сонце,
Дякую за день, де зустрів тебе,
Сон цей
Не побачу я, відчуваю я….
…Що це – не сон!
